Гуманітарна політика:
в обносках Порошенка
На культурі не заробиш швидких грошей, тому «гуманітарка» живе своїм життям — переважно за інерцією від попередників. За півроку свого існування уряд Олексія Гончарука, де майже за всю сферу гуманітарної політики відповідало міністерство культури, молоді і спорту на чолі з телевізійним менеджером каналів олігарха Віктора Пінчука Володимиром Бородянським, явно не встиг якось проявити себе на цьому напрямку.
У Кабміні Дениса Шмигаля це відомство було розділене на дві частини: міністерство молоді і спорту очолив український фехтувальник - олімпійський чемпіон Вадим Гутцайт, а міністерством культури та інформаційної політики (МКІП) перші три місяці роботи нового уряду керувала в статусі «в.о.» Світлана Фоменко.
Вона прийшла в Мінкульт ще влітку 2014 року, ставши за першого прем’єрства Арсенія Яценюка заступником міністра культури Євгена Нищука, а у 2016-му вже в уряді Володимира Гройсмана – першим заступником того ж Нищука. Між іншим, Фоменко досі залишається в МКІП заступником вже його очільника Олександра Ткаченка, якого Верховна Рада призначила туди міністром у червні 2020 року. Як відомо, до цього Ткаченко був нардепом від «Слуги народу», а перед цим – багаторічним керівником медіахолдингу «1+1» Ігоря Коломойського.
Вона прийшла в Мінкульт ще влітку 2014 року, ставши за першого прем’єрства Арсенія Яценюка заступником міністра культури Євгена Нищука, а у 2016-му вже в уряді Володимира Гройсмана – першим заступником того ж Нищука. Між іншим, Фоменко досі залишається в МКІП заступником вже його очільника Олександра Ткаченка, якого Верховна Рада призначила туди міністром у червні 2020 року. Як відомо, до цього Ткаченко був нардепом від «Слуги народу», а перед цим – багаторічним керівником медіахолдингу «1+1» Ігоря Коломойського.
Тепер у його підпорядкуванні перебуває вісім державних органів України: Державний комітет телебачення і радіомовлення; Державна служба охорони культурної спадщини; Державна інспекція культурної спадщини; Державне агентство розвитку туризму; Державне агентство з питань мистецтв та мистецької освіти; Державна служба України з етнополітики та свободи совісті; Український інститут національної пам'яті; Державне агентство з питань кіно. Тобто майже вся гуманітарна політика, крім молодіжної, спортивної та у галузі освіти, крім власне мистецької.
Безумовно, тут простору для всіляких нових планів і проєктів у Ткаченка більш ніж достатньо, але як це показала, наприклад, імплементація мовного закону, йому доводиться мати справу здебільшого із спадщиною напрацювань попередників. І тут «рубати шашкою» неможливо та навіть політично шкідливо через особливість гострої для суспільства відповідної тематики. Нагадаємо, що закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної» був прийнятий Верховною Радою минулого скликання 25 квітня 2019 року і підписаний президентом Петром Порошенком. Закон набрав чинності 16 липня 2019-го, але не в повному обсязі. Дбаючи про те, щоб усі, кого цей закон стосується, встигли підготуватися до його виконання, парламентарі відтермінували набрання чинності окремими статтями закону на півроку, рік, півтора роки, два, два з половиною, три роки або навіть п’ять років.
Зокрема, на півтора роки було відтерміновано введення в дію статті 30, яка визначає, що «мовою обслуговування споживачів в Україні є державна мова». Ця стаття набрала чинності 16 січня 2021-го, а невдовзі Ткаченко вирішив виступити з критикою: «Я б почекав зі штрафами за невикористання української мови. Потрібно спочатку провести дво-трирічну програму реальної промоції української мови… А не ставити віз попереду коня». Певно, він хотів таким чином продемонструвати українцям приклад законослухняності.
Зокрема, на півтора роки було відтерміновано введення в дію статті 30, яка визначає, що «мовою обслуговування споживачів в Україні є державна мова». Ця стаття набрала чинності 16 січня 2021-го, а невдовзі Ткаченко вирішив виступити з критикою: «Я б почекав зі штрафами за невикористання української мови. Потрібно спочатку провести дво-трирічну програму реальної промоції української мови… А не ставити віз попереду коня». Певно, він хотів таким чином продемонструвати українцям приклад законослухняності.
Схоже життя за інерцією триває і в освітній галузі, коли головним викликом цього Міносвіти стала проблема, як в умовах карантинних заходів через пандемію коронавірусу проводити зовнішнє незалежне оцінювання, вступну кампанію та сам навчальний процес в учбових закладах. Ситуацію ускладнювала довга відсутність повноцінного міністра, яким вже в грудні 2020-го таки, нарешті, став Сергій Шкарлет. При цьому особливу увагу суспільства привернула як сама епопея його призначення у парламенті (17 грудня новий міністр освіти та науки був підтриманий лише мінімальною кількістю голосів нардепів – 226, за допомогою голосування фракції ОПЗЖ), так і скандальний шлейф, що тягнеться за самим Шкарлетом.
Що ж стосується роботи голови Мінмолодьспорту Гутцайта, то поставлена Зеленським амбітна мета провести в Україні Олімпіаду так і залишається без якогось просування в плані її реалізації, а підготовка до літніх Олімпійських ігор в Токіо, які мали відбутися у 2020 році, перенеслася на рік через перенесення самої Олімпіади по причині коронавірусної епідемії. У лютому ж 2021-го Гутцайт щодо такої підготовки висловився доволі не конкретно: «Я сподіваюся, що Ігри відбудуться. Коли я працював тренером, то не любив давати прогнози. Це спорт, живі люди тренуються, змагаються, гарантованих результатів не буває. Але, як міністру, мені потрібно рахувати і відповідати журналістам. У нас є елітні спортсмени, які перемагали на чемпіонатах світу, Європи, отримували нагороди на Олімпіадах. У нас амбітні плани і є хороша перспектива на завоювання олімпійських медалей». Відтак і тут розрахунок пройти по накатаній.
Але іноді у Банкової раптово виникає гострий інтерес до якоїсь конкретної проблеми у гуманітарній сфері. І тоді спостерігається разючий контраст: профільне міністерство демонструє величезну активність, неначе прокинулося після тривалої сплячки. Красномовний приклад навів той-таки глава МКІП Ткаченко, розповідаючи про те, як Володимир Зеленський зненацька заходився боротися з телеканалами Медведчука — «112 Україна», NewsOne і Zik.
Але іноді у Банкової раптово виникає гострий інтерес до якоїсь конкретної проблеми у гуманітарній сфері. І тоді спостерігається разючий контраст: профільне міністерство демонструє величезну активність, неначе прокинулося після тривалої сплячки. Красномовний приклад навів той-таки глава МКІП Ткаченко, розповідаючи про те, як Володимир Зеленський зненацька заходився боротися з телеканалами Медведчука — «112 Україна», NewsOne і Zik.
Тут слід нагадати, що Верховна Рада минулого скликання прийняла 4 жовтня 2018 року постанову №2589-VIII «Про схвалення пропозицій щодо застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», якою внесла на розгляд РНБО пропозиції щодо застосування санкцій до сімох юридичних осіб. Цим компаніям належать телеканали «112 Україна» і NewsOne. Цю проблему від Порошенка успадкував Зеленський. Однак протягом півтора роки ані він особисто, ані очолювана ним РНБО, ані Кабмін, ані профільне міністерство, яке відповідає за інформаційну політику, не зробили нічого для реалізації постанови №2589-VIII. Сам Зеленський в перші ж місяці свого президентства пояснив, що це — його принципова позиція.
«Я дуже поважаю кожен канал, і канал NewsOne. Я ніколи не закривав у своєму житті жодного каналу. Я особисто за свободу слова, і ви це прекрасно знаєте. Я ніколи в своєму житті не закриватиму жодні канали, не маю права, не маю повноважень», — запевнив він під час поїздки на Рівненщину 10 вересня 2019-го.
Незабаром, 23 вересня, апарат РНБО письмово повідомив агентству «Українські новини», що підстав для введення санкцій проти телеканалів NewsOne і «112 Україна» не виявлено. «Службою безпеки України фактів, що підтверджують участь зазначених юридичних осіб у терористичній діяльності, не надано», — пояснюється в документі.
Ситуація кардинально змінилася після 3 листопада 2020-го, коли на виборах в США президент Дональд Трамп програв Джозефу Байдену. Справа в тому, що Медведчук в США на особливому рахунку. Ще 17 березня 2014 року (Байден, нагадаємо, тоді був віцепрезидентом) США запровадили персональні санкції проти Медведчука як лідера «Українського вибору» «за загрозу миру, безпеці, стабільності, суверенітету або територіальній цілісності України, а також за підрив демократичних інститутів і процесів в Україні», оскільки «він матеріально допомагав, спонсорував або надавав фінансову, матеріальну або технологічну підтримку Януковичу, а також тому, що він є лідером організації, яка або члени якої брали участь в діях або політиці, які підривають демократичні процеси або інститути в Україні і загрожують миру, безпеці, стабільності, суверенітету або територіальній цілісності України».
Ці санкції були введені у відповідь на російську окупацію Криму. Разом з Медведчуком до списку санкцій увійшли Янукович, кримські зрадники Аксьонов і Константинов і сім значних російських діячів, в тому числі помічники Путіна Сурков і Глазьєв, спікер Ради Федерації Валентина Матвієнко, віцепрем’єр РФ Рогозін та інші. 8 листопада 2020-го, невдовзі після перемоги Байдена на виборах, впливовий американський аналітичний центр Atlantic Council оприлюднив прогноз Андерса Ослунда «Чому президентство Байдена — дуже хороша новина для України». Там був такий пасаж: «Найближчий союзник Путіна в Україні Віктор Медведчук знаходиться під санкціями США з березня 2014 р. за російську окупацію Криму. Чому ж тоді йому дозволено очолювати парламентську фракцію і контролювати три основні українські телеканали? Байден, ймовірно, поставить таке питання».
На Банковій не могли не звернути уваги на це попередження. Пройшло майже три місяці — і ось 2 лютого 2021 року РНБО прийняла рішення про санкції щодо вісьмох юридичних осіб: тих сімох, які були в постанові №2589-VIII, і ще однієї, яка є власником телеканалу Zik. А 15 лютого видання «Лівий берег» опублікувало інтерв’ю з Ткаченком, де той підтвердив, що раніше на Банковій не було політичної волі для боротьби з телеканалами Медведчука, але нещодавно вона з’явилася. «Обговорення того, що робити з пропагандистською машиною Кремля, яка, по суті, знаходиться на нашій території, відбувалося в різних форматах, в різних складах і тривало довше двох місяців. Очевидно, що для прийняття такого рішення була необхідна політична воля», — визнав Ткаченко.
На Банковій не могли не звернути уваги на це попередження. Пройшло майже три місяці — і ось 2 лютого 2021 року РНБО прийняла рішення про санкції щодо вісьмох юридичних осіб: тих сімох, які були в постанові №2589-VIII, і ще однієї, яка є власником телеканалу Zik. А 15 лютого видання «Лівий берег» опублікувало інтерв’ю з Ткаченком, де той підтвердив, що раніше на Банковій не було політичної волі для боротьби з телеканалами Медведчука, але нещодавно вона з’явилася. «Обговорення того, що робити з пропагандистською машиною Кремля, яка, по суті, знаходиться на нашій території, відбувалося в різних форматах, в різних складах і тривало довше двох місяців. Очевидно, що для прийняття такого рішення була необхідна політична воля», — визнав Ткаченко.
За його словами, він брав участь у цих обговореннях, однак про те, що 2 лютого РНБО прийме таке рішення, він не знав. Як бачимо, коли Офіс президента чогось хоче, то нікого в профільних міністерствах навіть не попереджує. Це стосується як гуманітарної сфери, так і будь-якої іншої. Бо уряд нині — це лише тінь Банкової.